Книга «Мистецтво говорити з дітьми» — це незамінний посібник для всіх батьків, які прагнуть побудувати справжній емоційний зв'язок зі своєю дитиною. Як зробити розмови з дітьми продуктивними та змістовними? Як розвивати довіру, підтримувати емоційне здоров'я та сприяти формуванню впевненості? У цій книзі ви знайдете практичні методи, перевірені дослідженнями, і реальні поради, що допоможуть вам подолати бар'єри в спілкуванні з дітьми. Викладачка Гарвардського університету, логопед та любляча мама поділиться знаннями, як ефективно спілкуватися з дітьми, враховуючи їхні потреби та емоційний стан на кожному етапі розвитку.
Про авторку:
- Ребекка Ролланд — лекторка Гарвардської вищої школи освіти та викладачка Гарвардської медичної школи, фахівчиня з усної та письмової мови у відділенні неврології Бостонської дитячої лікарні. Вона також працює радницею з розробки навчальних програм для Світового банку. Живе в Бостоні з чоловіком і двома дітьми.
Кілька важливих цитат із книги:
«Проговорення будь-чого допомагає не лише розширювати словниковий запас. Діти, які пояснюють свої підходи до навчання, краще розв’язують завдання та впевненіші в собі. Обговорення й називання емоцій допомагають дітям проявляти більше емпатії. Ті, хто озвучує свій емоційний стрес словами, краще володіють навичками його подолання. Ті, хто навчається описувати себе в різних ролях (наприклад, брата, товариша та баскетболіста), ростуть креативнішими. Також існує залежність між якісними розмовами й підвищенням рівня щастя. Студенти і студентки вишів, які частіше вступають у глибокі бесіди, зазвичай щасливіші за тих, у кого таких розмов менше.»
«Тієї миті мені здалося, що метод цієї лікарки — це крайнощі, адже йшлося про здоров’я й безпеку дитини. Чи не краще було сказати Софі: «Стоматологиня має вирвати тобі зуба» — і якось дати раду неминучим неприємним емоціям? Чи не варто було просто примусити її до процедури? А тоді я задумалася. Примушування навряд чи сподобалося б доньці. Вона відчула б себе безправною, а стрес став би ще сильнішим. А якби їй знову знадобилася стоматологічна допомога? З якого дива їй було б нам довіряти, якби ми сказали, що нічого страшного не буде? Ба більше: якщо таке примушування стане звичним, воно може підірвати наші з нею стосунки в тривалій перспективі. Справа була не лише в лікарці, а й у тому, як ми будуємо взаємини. Натомість проста розмова перетворилася на чудову. Вона зрезонувала з потребою Софі та її сутністю. Вона дала доньці кермо в руки й можливість обрати те, що й так мало статися…»
«Із часом я зрозуміла: аби сприяти благополуччю дитини, потрібно знати не лише її сильні й слабкі сторони. Не менш важливо розуміти, що для неї самої є викликами, а що — перевагами: чим вона пишається, чого соромиться, що вважає болісним, а що — ганебним. І це не завжди те, що ми вважаємо таким.»
«Через діалоги про те, як дитина сприймає себе, ми можемо допомогти їй краще зрозуміти себе. Для прикладу, вона може зрозуміти, звідки в неї негативні думки. Може навчитися перефразовувати думки, що не дають їй пробувати щось нове. Навчитися осмислювати те, що в неї вже є — власні успіхи й виклики — й розуміти, куди вона хоче рухатися. Із часом це все може змінити те, як дитина навчається, як будує взаємини з іншими й навіть її життєву траєкторію. І всі ці зміни починаються з маленьких моментів.»
«У 1980 році Адель Фабер та Елейн Мазліш видали книжку «Як говорити, щоб діти нас слухали. Як слухати, щоб діти з нами говорили», що стала бестселером. Ця книжка дає надзвичайно корисну відправну точку для розмов із дітьми. Авторки пропонують не відкидати негативні почуття дитини, а визнавати й валідувати їх. Помічати й заохочувати співпрацю. Описувати те, що бачите. Наприклад, «на підлозі так багато води» замість «ну чому ти знову облила килим?». Давати дитині можливість вибору. Хвалити мудро — так, щоб заохотити спробувати ще раз.»
Надано видавництвом #книголав
Читайте також
